top of page

“Ми були одні з перших, хто одружився онлайн”

Історія Оксани та Олексія, журналістів


ZOOM-весілля відбулося

6 квітня о 8:30 за Києвом та о 7:30 за Варшавою

Субота, 199-ий день війни


Я у Польщі, в сукні, яку мені позичили, та з жовто-блакитними колосками у волоссі. Він – по той бік екрану, у військовій формі і метелику. Біля Олексія 30 побратимів та моя Христя, волонтерка, яка була дружкою. Разом з нами ще близько 60 друзів онлайн. Ми стали чоловіком та дружиною.


“Олексій – хороший стратег!”

Наше зближення відбулося миттєво, як контрнаступ на Харківську область. Нічого-нічого-нічого, а потім три кроки – і все. І ми вже разом.


Мабуть, тому, що ми з Олексієм дорослі – у нас вже було багато досвіду і в роботі, і в стосунках. Ми обоє були одруженими, розлученими.


Ми обоє – журналісти. У той час був переломний момент у моєму житті – йшла з цієї професії після розлучення, обравши кіно-серіальне виробництво. Якраз мій проект на телебаченні нас і познайомив.


… Я пам'ятаю один день... Це було десь за півроку спільної роботи. У нас була одна дуже важлива нарада з керівництвом поза межами офісу. Я дуууже хвилювалася. Приїхала туди без машини і збиралася таксі взяти, щоб доїхати. Олексій запропонував підвезти Ця дорога – наш перший контакт поза роботою.


Після цієї поїздки він став трішки активніше писати. Згодом був для мене важливий день – важливий і важкий – я продавала одну квартиру і купувала іншу. Олексій, певно, хороший стартег, бо в той момент мене зумів правильно підтримати. Ми зустрілися на Площі Перемоги, вечеряли і спілкувалися. Це була така зустріч! Ми не говорили про романтику, ніхто нікого не зваблював, ми не цілувались. Але коли Олексій віз мене додому, я сказала: «Було б добре, якби ми зараз отак цією трасою поїхали в Одесу». Його відповідь була: “Ми обов’язково колись це зробимо”.


Після цього ми зустрілися наступного дня. Потім ще раз. А потім почали жити разом.


"Хочу бути твоєю дружиною"

Настало 24 лютого... Коли збиралася, я плакала вдома і одягала на себе його речі: його футболку і лижні штани, які були на нього малі. Мені не хотілося переодягатися в ніщо інше.


Виїхала машиною на Черкаси. Стою в заторі. 100 кілометрів за 8 годин. Машина заповнена дітьми, 5 собаками і котом. Олексій був вже у військкоматі. Їх кудись збиралися відправляти… У цей момент я зрозуміла, що нічого так в житті не хочу, як бути його дружиною. Це страшно сказати: я усвідомлювала, що він може загинути, усвідомлювала, що ми всі можемо загинути, і я усвідомлювала: якщо він загине, то моїм чоловіком.


Тоді я йому написала: «Хочу бути твоєю дружиною». Це було отак дослівно. А він мені написав: «Чи вийдеш ти за мене заміж?»


Чи думав він за ці 4 роки, що ми жили разом, зробити мені пропозицію? Я не знаю, як Олексій ставився до офіційного одруження, але я завжди казала, що це для мене не має значення. Навіть не те, що не має значення, це для мене не бажаний процес. У мене вже був досвід і в нього теж… Але 24 лютого ми вирішили інакше.


“Щоб в Олексія була каска і бронежилет…”

У перший страшний тиждень я була в Черкаській області, і ми забезпечили військкомат Київського району, де був Олексій. Пригнали 4 мікроавтобуси з першими бронежилетами, які були в Києві, з першими касками, з ліками, з бензином і соляркою, яку ми збирали по всіх областях. Один мікроавтобус був забитий їжею. Я віддала з квартири абсолютно все для хлопців: одяг весь, постіль, рушники, Олексієву білизну, футболки. Ми все це винести і роздали в перший тиждень.


Олексій прийшов зібраний і в одязі, але без бронежилета і каски. А хлопці, які прийшли добровольцями в цей день, були в кросівках з рюкзаками, вони їхали на роботу, а пішли до військкомату.


Коли прибули мікроавтобуси, мені зателефонував командир Олексія і сказав: «Оксано, я вам дякую. Ми не очікували. Ми шоковані!».


Я запитала: «Чи дасте ви Олексієві одну каску?».

А командир:

– Ну, ви хочете мене запитати, чи дам я Олексієві каску, якщо ви нам самі ж прислали каски, бронежилети?

– Так.

– Ви це все зробили заради цієї каски?

– Так. Я це все зробила, щоб в Олексія була каска і бронежилет.


"Це була заявка Всесвіту і Україні про те, що любов перемагає"

Ми були одні з перших, хто одружився онлайн. Для мене це було цінно в той момент.


Я тоді була в Польщі, не знала, як це організувати, бо це все би виглядало жахливо. Уявіть: 5 людей в маленькій кімнаті десь на 20 квадратних метрів, 5 собак і кіт. Я ходжу в одному його одязі вже 3 місяці. Мені поїхати купити цю сукню? І що? І нафарбуватися? І що стати перед стіною?


В Україні війна триває 24 години. І в мене був страшний стрес, коли я в Польщі потрапила в торговельний центр і побачила нормальне життя. Я хотіла звідти бігти, я плакала, я не хотіла туди повертатися. Яке плаття???


Біля нас був невеличкий магазинчик китайського одягу. Думаю собі: “Ось футболку візьму і ще якийсь синьо-жовтий значок знайду”.


Купила таку футболку, не чисто білу, на ній був Міккі Маус з серцем. Я подумала: «Трохи я буду канєшно по-жлобськи. Ну, буду така».


У цей час моя племінниця волонтерила в мерії містечка біля Гданська, де ми жили. Я заїхала її забрати, і ми в розмові розповіли двом місцевим жінкам, що відбудеться весілля.


Вони були настільки вражені історією, що сказали: «Ні, ти не можеш бути в цій футболці, ми на завтра все принесемо. Ні, ми зараз все принесемо».

«А у вас немає прапора?». І вони почали телефонувати і питати, чи можна зняти з флагштоку біля мерії прапор. Зрештою знайшли в іншому місці.


У цей момент я зрозуміла, що не сама… Вони принесли дуже багато одягу. Там були такі коктейльні сукні, рожеві, сині.. Все дуже красиве. Але усе таке не про мене. Я думаю: «Боже, я не можу їх образити!». Вони принесли і прикраси, і взуття, і воно підійшло мені за розміром. А ось донька полячки Анни якраз нещодавно виходила заміж. Вона дістала сукенку доньки. Білу, з льону. Я обрала її.


Коли приїхала в будинок, де ми жили в господарів, і сказали їм про шлюб, вони ввечері прийшли до нас в кімнату і принесли все: якісь шпильки, лак для волосся, колготки. Моя племінниця побачила синьо-жовті колоски – зробила мені зачіску і вплела їх туди. І це все було за один день! Це все було так спонтанно. Абсолютно спонтанно. Ніхто до цього не готувався, але ці атрибути поступово народжувалися.


Я ввечері перед весіллям розіслала повідомлення друзям і казала: зранку весілля. Багато хто навіть не повірив. “Який ZOOM?”, “До чого підключатись?”, “Яке весілля?”, “В кого з ким весілля?”, “Що відбувається?”.


Потім кілька моїх подружок подзвонили мені увечері і сказали: «Давай, ми робимо дівішнік». І ось я сиджу в цій кімнаті, відкрила пляшку шампанського. Хтось у цей час був у Німеччині, хтось – в Польщі, моя подружка в Молдові жила. Ми пили шампанське, сміялися. Це був перший день, перший раз, коли всі говорили не про війну.


О п'ятій ранку я сиділа посеред цієї маленької кімнати, мені заплітали колосок. Потім ми їхали в машині і я співала весільних пісень за кермом: мама моя, сестра, племінниці.

Поляки нас зустрічали з відкритими прикрашеними воротами, зі столом на вулиці, на якому стояло шампанське і солодощі. Це було так, як зустрічають у нас молодих.


По той бік екрану 30 чоловіків у військовій формі. Мій Олексій у формі і метелику. Серед них – моя подружка Христя, волонтерка, яка була моєю дружкою. Разом з нами ще близько 60 друзів онлайн.


Командир зачитав наказ, оголосив нас чоловіком і дружиною. Олексій майже одразу сказав: «Оксана, ми маємо відключитися». А я залишилася з друзями, які були у ZOOM, і вони нас вітали. Хтось їхав в машині на роботу, хтось сидів на кухні, хтось там десь був на лавочці. Вони всі плакали, тому що для них це теж був перший день якоїсь такої радості і відчуття мирного життя.


Моя подруга з Молдови замовила весільний фуршет для хлопців. Вони казали Олексієві, що це якийсь неймовірний стіл!


У Польщі нас зустрічала польська родина, в якої ми жили. Вони мене запросили додому, накрили стіл, співали нам «Sto lat», тобто «Многая літа». І це було не про весілля. Це було про ставлення. Люди, які це все робили, хотіли показати, як вони хочуть нас підтримати.


Це була така наша заявка Всесвіту про те, що любов перемагає.


Komentar


bottom of page