- Історія кохання нацгвардійців Даяни з Житомира
та Павла з Харкова
неділя, 214-й день війни
Двадцять четверте лютого
Павло:
Ви не повірите, але повномасштабне вторгнення я проспав. Зовсім недалеко від мого дому були “прильоти”, лунали гучні вибухи, але розбудити мене зміг тільки дзвінок сержанта. Я вийшов на балкон і побачив заграву. За кілька хвилин ми з ним вийшли на зупинку, щоб їхати в частину. Звісно ж, транспорт не їздив, навіть таксі. Люди мчали на вокзали. Лише один чоловік, який вирішив возити військових, підібрав нас. Ми отримали зброю та спорядження.
Тоді я написав Даяні: “Почалася війна. Йди з армії. Збирай манатки і їдь!” Але вона не поїхала. Навіть говорити про це не захтіла! Залишилася на службі.
Даяна:
Звісно, залишилася. Я люблю свою роботу і не збираюся її лишати. Того дня я мала заступати на зміну, тож думала перед тим трішки довше поспати. Але о п’ятій ранку мені повідомили про бойову тривогу. Зі сну подумала, що то навчання. Але потім прочитала повідомлення від Паші і побігла в частину.
Перша моя думка була про те, що тепер Пашу до нас не переведуть (до повномасштабного вторгнення він готувався перевестися на службу у Житомир). А я ж вже намріяла про те, як ми будемо жити разом! Про весілля тоді ми не думали (сміється. — Авт.).
Піца, яка поєднала серця
Даяна:
Ми познайомилися у жовтні 2021-го на навчаннях у Золочеві. Це було геть не романтично! Павло зробив антикомплімент моєму волоссю (я його пофарбувала, але неправильно, тож неабияк зіпсувала).
Павло:
Я це помітив і сказав: “Капець, ти спалила собі волосся”. А вона образилася.
Я дуже хотів з нею помиритися і придумав план: замовив піцу, аби ми з’їли її разом. Але Даяна зробила це зі своїми подругами (сміється. — Авт.). Та все ж з цієї піци почалися наші стосунки. Вже під кінець навчань ми планували спільну відпустку.
Даяна:
Її ми провели разом. Це було до Нового року. А вже на Новий рік він приїхав до мене, на Різдво — я до нього. З Різдва ми не бачилися, наші стосунки були на відстані. Ми готували перевід: спочатку Паша хотів, щоб я перевелася у Харків, проте там не було місць, тож ми вирішили, що в такому разі він переведеться до Житомира.
"Вийдеш за мене?"
"Так!"
Павло:
Два тижні перед початком повномасштабної війни ми майже не спілкувалися. Я працював на зачистках, виловлював диверсійно-розвідувальні групи — було дуже багато роботи, а зв’язку майже не було.
Даяну це сильно ображало. Якось навіть сказала, що я приділяю їй мало уваги. Вона дуже переживала, коли я не бажав їй доброго ранку чи не виходив на зв’язок. Тож згодом я вирішив просто завалити її увагою. У березні, перед її днем народження, я освідчився.
Даяна:
Я переживала за нього. Коли не було зв’язку чи він довго не відповідав, у мене з'являлися нав’язливі думки. Я чесно намагалася не думати про погане, але все ж ми постійно сварилися через це. І ось після однієї зі сварок він подзвонив і запитав: “Вийдеш за мене?” Я сказала “Так!”
"Я зробив шеврон — поєднання наших міст"
Павло:
Перед весіллям я захотів зробити Даяні сюрприз. Щоб ми були ближче один до одного, я вирішив поєднати наші міста — через шеврон. Погуглив, пошукав у Instagram і знайшов контори, які роблять шеврони на замовлення. Пояснив їм ідею і мені запропонували кілька варіантів. Потім я ще посидів у редакторі, покрутив герби міст і таки зробив такий шеврон. Надіслав його Даяні. Знаєте, це така символічна річ, поєднання наших міст.
Одруження онлайн
Даяна:
Після освідчення ми довго обговорювали, як одружуватися. Вирішили онлайн, щоб було швидше. Офлайн тоді було змоги. 20 травня ми одружилися в різних містах. Побачитися змогли лише через деякий час після розпису, коли отримали короткі відпустки. Але й тут Павло трішки мене розіграв… Сказав, що відпустку не дали…
Павло:
Я сюрприз тобі збирався зробити! Але тільки сказав, що мене не пустять, ти вже рвалася у Харків їхати...
Довелося вигадати, що відпустку дали, але не повністю. Мовляв, приїду на кілька днів.
Даяна:
Він подзвонив та сказав: “Вийди, кур’єр приїхав”. Я звикла, що він замовляє мені їжу, квіти, подарунки, тож вийшла.
У під’їзді було темно, але я побачила чоловіка, вдягненого у форму… Я була дуже здивована, розуміла, що то Павло. Ми побачилися вперше за дуже довгий час…
Павло:
Всі 10 днів ми провели лише разом. Не бували поодинці. Я розпланував усі ці дні. Ми навіть із наметами їздили на річку. Розуміли, що невідомо, що буде далі… Невідомо, коли ми побачимося… І чи побачимося взагалі…
Наше тепер
Даяна:
Коли я тільки Павла провела, мені подзвонила його бабуся. Запитала, коли ми востаннє бачилися. І тут мені стало дуже сумно і порожньо — наче сіль на рану. Єдиною втіхою була собачка, яку я завела пів року тому. Паша тоді був проти такого кроку, казав, що я не зможу за нею доглядати, але я навчилася!
Павло:
Після весілля мене дуже швидко перевели в Житомир, хоча до того переводити не хотіли. Обхідний лист я зробив за півтора дні. Думав, матиму ще кілька днів на збори, але мені сказали: “Завтра щоб відзвонився з Житомира”.
Зараз ми служимо разом. Наші графіки не дуже збігаються, але ми хоча б бачимося. У вільний час ми постійно разом. Все налагоджується, але це тільки початок!
Даяна:
Весілля ми ще не святкували. Але запланували, що воно буде у європейському стилі. У мене буде гарна біла сукня з відкритою спинкою і рукавами-ліхтариками. Така повітряна і гарна!
Павло:
Неодмінно гулятимемо два дні! Перший — у ресторані, другий — десь на березі річки, з шашличками... Але зробимо це вже після нашої Перемоги.
Comments