top of page

“Коли ми зустрілися втретє, Ярік мені освідчився”

- Історія Олександри з Херсона та військового Ярослава зі Снятина


Сайти знайомств мають + до статистики 🙂

335-й день війни, вівторок


У мене була якась ідея-фікс — познайомитися з військовим. Та й не думала, що вийде щось настільки велике.


Херсон – Чернівці

…Мені вдалося виїхати з Херсона через півтора місяця після окупації. Спочатку ми з донькою місяць жили в Косові, на Франківщині. Там де оселилися наші друзі. З часом гроші почали закінчуватися, роботи не було, а війна ще невідомо скільки триватиме. Тому ми вирішили переїхати до більшого міста. Обирали між Івано-Франківськом, Вінницею та Чернівцями. Подумали: де знайдемо дім за комфортною ціною, туди й поїдемо. Так потрапили до Чернівців. Це було спонтанне рішення.


Вже через тиждень в Чернівцях, я знайшла роботу івент-менеджера в Чернівецькому бізнес-клубі. А трохи згодом знову почала займатися графічним дизайном (до війни мала більше 5 років досвіду у цій сфері).


Я завжди кажу, що моє життя в Херсоні і в Чернівцях – це різне життя. Раніше хотіла переїхати на захід України, бо, як кажуть, краще там, де нас немає. Але моє місто – воно моє рідне. Коли це втрачаєш, дуже сумуєш. Сумуєш за місцями де гуляв, де пройшло дитинство та значні події. У мене там була улюблена робота, були друзі, родичі, а зараз всі пороз’їжджалися по різних містах і країнах. Це дуже впливає на емоційну складову життя.


Моя ідея-фікс

Як я познайомилася з Ярославом? Доволі типово. На сайті знайомств :)


Як тільки переїхала до Чернівців, не планувала ні з ким зустрічатися. У мене є 13-річна донька, ми живемо в однокімнатній квартирі, війна, чуже місто. Ну якось не до цього… Мені тоді хотілося просто більше познайомитися з людьми в місті, дізнатися, що є тут цікавого, куди можна піти погуляти, бо знайомих з міста я не мала і загалом була перший раз у Чернівцях.


А з часом в мене з’явилася якась ідея-фікс – познайомитися з військовим. До інших чоловіків тоді мала упереджене ставлення.


З Ярославом почала листуватися у липні, дуже тоді сподобалося його світосприйняття. Він трудоголік, як і я. Дуже люблю людей, які живуть своєю справою та роблять все можливе для її розвитку. Йому – 30, на рік старший за мене. Навчався у військовій академії з 2009 року, після випуску служив у Харкові. Коли почалася війна в 2014 – залишився служити у Харкові та забезпечував харчування прикордонних служб у Луганській області. З початком повномасштабного вторгнення його також призвали до лав ЗСУ.


Ярослав сам зі Снятина (40 кілометрів від Чернівців), але жив в Івано-Франківську. Ми познайомилися, коли він ще був на навчаннях в Одесі. Зараз Ярік на службі в Донецькій області.


Спочатку я не думала, що в нас вийде щось настільки велике. Але коли людина проявляє свою турботу навіть за тисячу кілометрів — це просто вау. У мене не було такого навіть з людьми, які були поруч.


Як кажуть, кохання з’являється тоді, коли зовсім його не очікуєш.


Перша зустріч

Ми бачилися наживо три рази. Вперше зустрілася приблизно за 2 місяці від початку нашого листування, коли він приїхав у відпустку. Той день був дуже дивним. У мені щось змінилося з початком війни. Взагалі я дуже відкрита людина, люблю спілкуватися, гуляти, але після багатьох переїздів та втрат, прийти до того, що почалося нове життя, трохи важко.


При першій зустрічі Ярік мені дуже сподобався (військова форма прикрашає чоловіка однозначно). Ну як тут встоїш перед мужнім образом військового ЗСУ?


А коли це прийшло до мене насправді, почала розуміти: якщо в нас буде щось серйозне, я можу його втратити. Тому через це ми дуже посварилися (сміється – ред.). Я думала, що ми більше ніколи не зустрінемось. Але ми сподобалися одне одному, і наступного дня я йому написала та перепросила за свою поведінку. Він теж сказав, що не хотів, аби так усе закінчилося. Після цього в нас тільки все почалося.


Ми поїхали в Карпати, побули там трохи, а він далі поїхав на війну. Ми продовжили постійне спілкування онлайн.


Друга зустріч

…Одного ранку я прокинулася від сну про Ярослава. Він показував мені маленького чорного цуцика і казав: “Дивись, я завів собаку”. Розповіла йому історію і запитала, що це означає. А він: “Я дійсно вже дуже давно хочу собаку”.


Коли він приїхав вдруге, він взяв маленького чорного лабрадора. За щасливим збігом обставин, у продавця лише цей цуцик і залишився. Ми подумали, що це був знак. Назвали його Дрім, як той сон, що мені наснився. Наш “маленький комочок щастя”.


У тій відпустці я познайомила його зі своєю донькою. Ми поїхали в Карпати вже втрьох. Зустріч дуже швидко підходила до кінця. Ці миті для мене дуууже важкі. Прощання на невідомий час….ох…


Третя зустріч

Під час третьої зустрічі Ярослав мені освідчився.


…Вже минуло майже 2 місяці, як мої херсонські друзі виїхали з Чернівців в Одесу. Херсон звільнили, а вони хотіли бути ближче до дому.


Ярік якраз мав їхати з Донецької області. А я збиралася до друзів. Ми вирішили зустрітися в Одесі та провести час усі разом.


У мене і в доньки день народження в один день. Кожного року я зазвичай планую свято їй, та цього разу вирішила що готувати нічого не буду – не на часі. Але Ярік так не думав і за допомогою моїх друзів організував набагато більше.


Якось я пишу подрузі: «А Ярік мені не збирається зробити пропозицію?». А вона така: «Ні, ти що!» ( хоча на той момент вона вже все знала: і обручку з ним обирала, і спланувала весь наш день від початку до кінця).


Ми приїхали зранку на потязі, він нас зустрів. Зі світлом було дуже погано в Одесі на той час, тому я приїхала до друзів, які зустріли мене з кульками і з тортом. Весь день у нас був розпланований.


Зазвичай, я організовую вечірки, сюрпризи, цікаві подарунки, а тут організували все для мене, що була вкрай дивно та неочікувано. Спочатку ми пішли в квест-кімнату, а ввечері в нас була вечеря в ресторані біля моря. Ярослав знав, що я дуже сумую за морем, бо коли жила в Херсоні мені до моря була всього година їзди і ми їздили туди майже кожні вихідні влітку. А це перше літо, коли я не мала змоги побачити своє улюблене море.


Якось під час вечері Ярослав каже мені: «Пішли, пройдемося».


Хоч вже було темно й море не було видно, я чула його шум. Ми пішли на пірс, я стою, знімаю хвилі, а він в той час дістає каблучку і каже: «Я не майстер казати красиві слова. Ти вийдеш за мене?».


А в мене аж ноги підкосилися. Я здогадувалася, що таке може бути, але ми дуже мало часу разом. Було трохи страшно казати так, але Ярік — людина, як ті хвилі, що бились об берег. Він так само розіб’ється, щоб мені було добре.


І я погодилася вийти за нього заміж.


“Це буде зовсім інше життя”

Ми постійно листуємося онлайн. Але вирішили, що і цього замало. Тому вже 2 місяці ми пишемо листи один одному. Пишемо на папері те, що не можемо сказати, і тоді відправляємо.


Якщо він зараз так турбується, то не уявляю навіть, що він буде робити, коли буде поряд.


Звісно, бувають і конфлікти. У нас дуже схожі характери. Ярік багато чого сприймає емоційно, і я так само. Але ми говоримо і все вирішуємо.


Нещодавно говорили про плани на майбутнє. Після його повернення хочемо переїжджати до Івано-Франківська. Він там жив, а мені та дочці подобається це місто. Я була більше шести разів, і щоразу воно мене дивує. Таке сімейне, затишне, розвивається, будується.


Повернутися в Херсон для мене, на жаль, тільки мрія. Місто зараз вбивають. Вбивають все, що було дороге, руйнують всі улюблені місця. Життя там складне. Тому зараз вертатися не варіант...


Втім ми продовжуємо жити. Я вже уявляю наше весілля і чекаю, коли вже приїде Ярослав. Знаю, це вже буде зовсім інше життя.


Commentaires


bottom of page