top of page

Шалені (не) одружуються

– історія Наді та Ігоря імпульсивних (ду-у-уже) волонтерів


Просто з кимось ти дуже довго будуєш стосунки,

а за когось просто виходиш заміж

“Народна” мудрість :)

вівторок, 406-й день повномасштабної війни


6.02.2022

Ігор:


… Це було на День бармена. А я тоді працював офіціантом у барі. Тож зібралися з компанією трохи відсвяткувати. Дивлюся – Надя заходить! Думаю: “О, треба познайомитися!”. Тоді вона ще була моєю колегою. Правду кажучи, я давно задивлявся на неї, коли заходив після роботи у сусідній бар. Тож вирішив – треба нарешті з нею познайомитися!


Надя:


Ще кілька годин до вечірки я нікуди не збиралася, але мої друзі таки затягнули мене на святкування Дня бармена. Я не планувала затримуватися надовго і вже збиралася йти додому, аж тут підходить Ігор і пропонує випити пива на вулиці. Думаю: “А чому б і так?” :)


Ігор:


У барі було дуже голосно, що навіть своїх думок не розчуєш. Тож вирішив покликати її на вулицю. Так якось легко було… І цікаво.


Надя:


Наступного дня ми спілкувалися так, ніби давно знайомі. Про стосунки я ще не думала. Через кілька днів Ігор поїхав до своїх батьків у Мелітополь, тож почали щодня переписуватися. Ми говорили проcто про все-все на світі. Я розуміла, що Ігор – моя людина.


Ігор:


Минуло декілька тижнів і ми були разом. Це не було як у фільмах, де хлопець з букетом квітів, трішки зашарівшись запитує: "Ти будеш моєю дівчиною?". Я просто відчув: "Це вона. У нас стосунки". Надя напевно відчула те саме.


Чи ні? :)



23.02.2022 - травень 2022

Ігор:


23 лютого я повертався з Мелітополя до Києва. А вже 24 лютого побачив початок війни “у всій красі”. Усюди паніка, люди масово покидають столицю…

З дітьми, домашніми улюбленцями втікали. Я ж вирішив залишитися тут і допомагати, чим зможу. Зв’язався зі своїми колегами і вирішили годувати наших захисників та захисниць. Так почалася наша волонтерська історія. Там і жив, і працював.


Надя:


Я вважала новини з прогнозами про війну звичайним клікбейтом. Але зранку 24-го прокинулася від вибухів. Ми з батьком заспокоїли маму та вирішили нікуди не бігти і не тікати. Від долі не втечеш.


За дні три я зрозуміла, що зійду з розуму, якщо сидітиму з батьками. Написала Ігорю. Він запропонував доєднатися до волонтерів.


Ігор:


Словом, так чи інак, та вже за місяць після знайомства ми з Надею почали жити разом. Ні, не вдвох! А ще з двадцятьми людьми у підвалі бару.


Надя мені шалено подобалася, але часу на «зустрічання», у класичному розумінні цього слова, не було.


Надя:


Чистили картопельку, бурячки, патрали курочок, готували і видавали їжу, спали в одному спальнику. Так і минув наш романтичний період.


Ігор:


Нам привозили сирі продукти: овочі, курку тощо. Ми розподілили обов'язки: одні відповідали за м’ясо, інші – за овочі… Різали, смажили, пекли, варили… У нас були 35-50 літрові каструлі, які постійно наповнювали і спорожнювали, піднімали і знімали. З часом довелося “окупувати” кухню сусіднього бару, бо власних потужностей не вистачало. Звечора ми готували ранкову роздачу, зранку – віддавали ТРО та військовим. Снідали з того, що залишилося, та готувалися до вечірньої роздачі.


Надя:


Ми готували по 300-400 порцій щодня попри те, що серед нас не було жодного кухаря. Були бармени, офіціанти, айтішники, журналісти та інші професії. Найбільше серед нас було барменів. Ми самі організувалися і навчилися. Одного разу ми готували 150 порцій холодцю, а отримали 150 порцій бульйону :)


Ігор:


Коли ми жили у барі, я б не сказав, що багато думав про стосунки. Ми всі разом спали у підвалі, а я повністю концентрувався на волонтерстві. Прокидався о 7:30, щоб готувати сніданок, а закінчував працювати десь за 12-13 годин. Тож спілкування з Надею було коротким, у перервах між роботою. Ми жартували, сміялися і сварилися, мирилися і знову сварилися. Все це в межах одного дня. Ми дуже імпульсивні. Думаю, друзі, які жили і волонтерили з нами в барі, ніколи б не подумали, що ми одружимося.


Давай (не) жити разом?

Надя:


Так було десь три місяці. А коли вже не було запиту на приготування їжі в таких масштабах, люди додому пішли. А ми з Ігорем вирішили винайняти спільну квартиру.


Цікаво, що ми обидвоє “не подарунки”: за найменшої нагоди з’ясовували стосунки. Прожили так ще місяці три і вирішили зробити паузу…


Ігор: …це вона вирішила, не слухайте! :)


Надя:


Ми роз'їхалися, але спілкувалися. Ігор шукав квартиру. Я поїхала з ним дивитися нове житло… і через два тижні ми знову почали жити разом.


Про одруження навіть не говорили. Освідчення було неочікуваним.

Я хотіла нову каблучку, а Ігор, схоже, сприйняв цю розмову серйозно. У мене був на роботі корпоратив. Я запросила туди Ігоря, а він там взяв – і освідчився :) У мене в перші секунди був ступор. “Що???? Дружиною????”, – думаю.


Ігор:


Перерву у стосунках я не сприймав серйозно. Одного разу після сварки Надя мені написала: “Ти стільки терпиш мої примхи… Може ти мій майбутній чоловік?”. “А може?”, – прийшло в голову.


Пропозицію робити не планував, але під час розмови з другом в моменті зрозумів, що хочу освідчитись Наді саме зараз. Я став на коліна, і вона сказала “Так”.


Наступного дня ми вже думали, як сказати про це батькам. Мої виїхали з окупованого Мелітополя в Луцьк, тож ми поїхали до них, щоб сказати. Спочатку батьки були в шоці, але підтримали нас.


Надя:


Мої теж гарно відреагували. Ми прийшли на вечерю до них. У мене на пальці була каблучка. Я її показую мамі.

Мама: “Ой, які ти гарні нігті зробила!”, а я далі показую.

Вона: “Та я зрозуміла. гарний колір. Тільки чому такий темний?”.

Моя менша сестра починає кричати:

“Мам, вже навіть я зрозуміла!”

Мама: “А що? Каблучка? Ігор подарував? Гарна”.


І далі продовжує чистити моркву. Зрозуміла вона тільки згодом. Батько потис Ігорю руку і сказав: “Нарешті”.



"Йо@нуті не одружуються!”

Надя:


Як ви вже зрозуміли, всі рішення у наших стосунках ми приймаємо імпульсивно. Думаю, в цьому і є весь прикол наших стосунків. Переїхати в бар я вирішила імпульсивно, почати знімати спільну квартиру ми вирішили імпульсивно…


Ігор: …освідчився я імпульсивно.


Надя: …весілля ми організували імпульсивно. І все у нас завжди супервесело!


Ігор:


Одружилися ми за три місяці після освідчення. Спочатку думали, що побудемо зарученими до кінця війни і потім зіграємо весілля. Друг запропонував мені просто розписатися, а весілля відсвяткувати згодом, коли буде на часі.


Я задумався над цим і запропонував Наді. Мені завжди до вподоби був цей івент, я радів, коли хтось одружувався. А Надя навпаки не хотіла весілля. Тому спочатку ми вирішили, що після розпису посидимо у закладі з батьками. Потім вирішили і друзів запросити. Так вийшло більше 20 людей. Вирішили, що це і буде основне святкування.


Ігор:


У нас навіть торт був не такий, як заведено. На ньому було написано “Йо@нуті не одружуються” і закреслено “не”. Це дуже по-нашому :)



Кардіолог був би в шоці!

Ігор:


Я не можу сказати, що ми живемо у мирі і злагоді. Але це не в поганому сенсі. А в сенсі, що наші стосунки не схожі на класичні, які демонструють у кіно чи книжках, коли все тихо, рівно і гладко. Наші стосунки – кардіограма. Ми посварилися – через 12 хвилин помирилися, згодом знов за дрібницю з'ясували стосунки. Але, знаєте, нам це подобається! Я все життя шукав таку людину, з якою не буде сумно.


Надя:


Ми не любимо усі-пусі. Один одного називаємо “Кот”. Ми обоє не любимо власних імен і не любимо, коли нас називають на ім’я. Тож, коли дуже погані дні, називаємо одне одного “Надя” та “Ігор”. Це означає, що ми ображені :)


Ігор:


Ми говорили про те, чи були б у нас стосунки, якби не війна. І насправді я не дуже впевнений, що наші такі різні характери поєдналися б, якби ми не з'їхалися волонтерити у барі. Навіть складно уявити, як би це все будувалося.


Головний інсайт, який ми винесли у стосунках – це те, що потрібно говорити. Завжди. Коли люди не договорюють – це серйозна проблема в стосунках. Навіть якщо ви реально не підходите одне одному, ви все одно можете поговорити. Можливо, не залишитеся разом, але ви збережете людські стосунки і не робитимете одне одному зла.


Розповіли історію: Надя та Ігор

Записала і відчула: Анна Максимова

Літературні редакторки: Вікторія Ткачук і Христина Біляковська

Фото: Особистий архів героїв історії


コメント


bottom of page