top of page

Джиммі залишиться в Україні й після перемоги. Будемо відбудовувати країну разом!

— історія кохання української волонтерки Наталі та британця Джиммі


Віддати своє серце, руку і прапор України

п’ятниця, 513-й день повномасштабної війни


Хотіла допомагати фронту, а зустріла кохання

На початку повномасштабної війни я вивезла своїх двох дітей з не дуже безпечного Запоріжжя до більш спокійного Львова. Була весна. Саме у цьому місті я познайомилася з майбутнім чоловіком.


Джиммі вже не раз бував в Україні, хоч поїздки й були короткими. Та й взагалі об’їздив світ, жив у різних країнах. А навесні 2022 приїхав до України, щоб вступати в іноземний легіон. Друзі відмовляли його від цього задуму через великі втрати, і натомість пропонували волонтерство. Тож мій Джиммі став волонтером на заході нашої країни — допомагав у Львові та в Ужгороді.


Я теж дуже хотіла допомагати фронту. Будь-чим.


Ми познайомилися просто в парку. Він був з другом, вони обоє приїхали в Україну. Стояли собі й спілкувалися англійською.


Я була з дітьми, проходила повз і спитала у нього англійською: “Звідки ти?” Він відповів, ми почали розмовляти, роззнайомилися. Чоловіки розказали, що бачили по телевізору, що у нас війна почалася, тому й приїхали.


Ми з Джиммі так розговорилися, що з того моменту кожен день бачилися. Спочатку домовилися зустрітися наступного дня. І стали не лише парою, а й вирішили, що обоє будемо волонтерами. У мене був трохи мовний бар'єр від початку. Але все поступово вирішувалося: ми пізнавали одне одного, знайомилися більше. А паралельно з цим і мова підтягувалася. Спочатку ми спілкувалися про те, на що нам вистачало моєї англійської. Користувалися перекладачем, бо я не все могла пояснити. Встановили додаток, навіть кілька — ті, які перекладають розмову. Тобто, ти наговорюєш речення, і програма перекладає. Та зараз вже набагато легше. Все одно мова досі вдосконалюється, і я в процесі її вивчаю.


Звісно, він сподобався мені як чоловік і в нас дуже багато спільного. Але для мене важливо і те, що є велика можливість допомагати — це надало мені крил і додало романтики. Тож все склалося.


На третій день після знайомства у нас з Джиммі вже закрутились стосунки. Він дуже швидко запропонував бути разом і сказав: “Ти будеш моєю дружиною, знайом мене з дітьми”. Можна сказати, що він мене перед фактом поставив, що ми одружимося. На четвертий день я і справді познайомила його з моїми двома дітьми. Вони, звичайно, були ще настороженими трохи через нову людину та мовний бар’єр — англійську знали не дуже добре. Але одразу його прийняли нормально. Бо бачили — я в хорошому настрої і мені добре. Діти відчули мій стан, тож ми почали жити всі разом.


Допомагати разом

У Джиммі доросле ставлення до сім'ї, до дітей. Відповідальності він не боявся. Він прийняв і мене, і дітей. Одразу сказав, що це і його діти, і що він несе повну відповідальність за нашу сім’ю.


Я із Запоріжжя, і тут в мене живе мама. Тому запропонувала йому поїхати у мої рідні місця. Чесно кажучи, я не планувала надовго виїжджати. Та до того ж у Львові було багато дуже волонтерів та відносно спокійно, а в Запоріжжі – постійні обстріли і допомоги бракувало.


Пояснила Джиммі, що я зі сходу і саме там фактично йде війна. Волонтерів, які хотіли б там працювати, в рази менше. Тож він одразу погодився їхати зі мною. На початку літа 2022-го ми переїхали до Запоріжжя і активно почали працювати на цьому напрямку. Приєдналися до фонду. Хочемо і свій, та все ніяк не організуємо. Тож успішно працюємо, як незалежні волонтери.


Джиммі вдалося налагодити систему, щоб у Запоріжжя надходила допомога з Британії. Як це вийшло? Спочатку він просто висвітлював події у своїх соцмережах — показував, як по місту прилітає, що тут взагалі відбувається. І люди з Британії почали пропонувати допомогу. А ми — приймати вантажі від небайдужих. Потім подружились з солдатами, з передовою і почали активно підвозити необхідне.


Возимо все, що вдається дістати — це і медицина, і генератори, снаряга усіляка не тільки для військових, а й для пожежників, працівників швидкої допомоги. А також альпіністське спорядження, ноші. Встигли вже понад 300 ношей для військових доставити. Крім цього, тепловізори і автівки. Нещодавно нам почали донатити авто, які теж дуже потрібні — на війні це фактично розхідний матеріал.


Зараз майже ні від чого не відмовляємося. Дуже вдячні за допомогу! Протягом останніх місяців ми зосередилися на військових потребах. Так склалося, що хочеться більше допомогти нашим воїнам. Звичайно, деякі забезпечені усім, але потреб багато і вони ростуть: їжа, вода, тара для неї (бо з водою проблеми), лопати, пили, вогнегасники. Допомагаємо і цивільним теж, стараємося привозити необхідне. Раніше їхали аж на прифронтові території, зараз це дуже небезпечно.


Обмінялися і обручками, і прапорами

Весілля ми довго планували, але вийшло все дуже швидко. Спочатку раз подавали заяву, але не вистачило документа, що Джиммі розлучений — нам відмовили. Потім подали вдруге — виявилося, що у нього протермінована віза. Тож нас не могли одружити. Ми звернулися до суду, Джиммі навіть хотіли депортувати, але ми вмовили міграційну службу подовжити термін його перебування. Тож уже втретє подали заяву до РАЦСу — нам її схвалили. І ми буквально через два дні прийшли одружитися.


Запросили наших друзів, волонтерів, воїнів — і об’єднали наші долі 16 травня 2023 року, за рік і один день після знайомства. Джиммі запропонував обмінятися не лише обручками, а й прапорами. Адже у нас така інтернаціональна сім'я — я українка, він – британець.


Всі питають: “Де ваш медовий місяць?” А ми відповідаємо, що вже після перемоги. Зараз маємо дуже багато роботи.


Діти з Джиммі добре ладнають, мовний бар’єр не зник, але використовують і перекладач на телефоні, і жестами щось пояснюють. Ну і вчать англійську, звісно. Я за понад рік уже звикла, повністю розумію чоловіка. Ще не все можу сказати, але стараюся.


Досі іноді використовуємо перекладач у деяких ситуаціях. Наприклад, якщо зламалося авто і мені треба пояснити, що саме не так, то шукаю у перекладачі відповідний термін. А українську він не дуже вчить. Мені б, звісно, цього хотілося, але часу не вистачає на все. Інколи питає, як які слова звучать українською.


До Британії тільки в гості!

Зараз більшість часу в нас займає саме допомога іншим. Ми багато працюємо… Поки все отримаєш, посортуєш, розвезеш. Справ дуже багато! А як бувають вихідні, то проводимо час разом біля річки. Хоч це не часто буває.


Плануємо до Британії з’їздити. Там теж треба владнати справи з документами, зареєструвати мене як дружину. Але це тільки в гості.


Я з України не хочу їхати, і Джиммі – теж. Йому Україна дуже подобається. І не тільки йому, а й всім, хто приїжджає. Я бачу, як іноземці вражені Україною, нашою єдністю, силою духу, тим, як ми зараз єднаємося в боротьбі проти ворога. А ще Джиммі каже, що ми дуже душевні всі дружні і привітні. Каже, що в Британії – кожен за себе.


У Джиммі одна з професій — будівельник. Тож він хоче відбудувати все, що можна, а тоді й про бізнес подумати. Зараз потрібна допомога, а після війни роботи буде не менше — і розміновувати країну, і відбудовувати.


Ми плануємо жити в Україні і до перемоги, і після неї.


Розповіла історію: Наталія Капріні

Записала і відчула: Олеся Богдан

Літературні редакторки: Вікторія Ткачук і Христина Біляковська

Фото: особистий архів героїв історії


bottom of page