top of page

“Кохання – це коли вас присипає землею від прильоту, а ти просто накриваєш своє і його обличчя”

історія військових Ластівки та Бейкера


На фронті вона – Ластівка, а він – Бейкер.

На двох – один окоп і можливість бути разом, тут або на небі

неділя, 151-й день війни


…24-го лютого мене розбудила собака. У нас доберман, 30 кілограмчиків щастя. Виліз на мене і почав будити. Я прокинулася, посварилася (п’ята ранку, як би, блін), попила води, подивилася новини – нічого немає. А через хвилини півтори почула вибух. “Мабуть, здалося”, – подумалось спросоння.


О шостій ранку – дзвінок від бабусі чоловіка. “Я сплю, в мене вихідний, досить придумувати”, – чую його Дмитра у відповідь на емоційну розмову по той бік слухавки.

Харків – прилетіло. Запорізька, Одеська область – прилетіло. Мені таки не здалося…


“Я теж піду з тобою на фронт”

….Десь за тиждень до війни ми посварилися. Він казав: “Почнеться війна – я піду на фронт”. А мені ця думка не давала спокою: “Як це він піде, а я буду тут? Це неправильно, так не можна, так не треба”.


Ти нікуди не поїдеш! Ми з тобою виїдемо! Або я теж з тобою піду.


Він дивився на мене, як на хвору: “Ти підеш? Сиди вдома, ай-яй-яй!”. Спочатку моє рішення Дмитро сприйняв як каприз. Знаєте, як то буває у дитини, коли бачить іграшку, яка в принципі їй не потрібна, але дуже хочеться.

Та ввечері 24-го, коли війна прийшла вже в дім по-справжньому, він зрозумів серйозність моїх намірів і погодився, що ми йдемо разом.


Вже зранку 25-го мобілізувалися в ЗСУ.


Ми обоє не професійні військові. До війни я писала книги і картини, займалася творчістю. У мене іноді буває, що я плутаю ліве з правим, і рівень моєї військової підготовки не був надто великим. Але я дуже стараюся виконувати свій обов’язок добре.


Один окоп на двох

Ми служимо в одній частині. Спочатку я була в управлінні батальйоном, а Дмитро – в роті. Пізніше перейшли в одну роту. Я стала медиком взводу, а він – стрільцем і помічником гранатометника.

На передовій ми були більше місяця. Там відчуваєш життя зовсім по-іншому. Через 10 хвилин може не стати когось з твоїх побратимів. Або тебе чи твоєї коханої людини.


Усі розуміли, що ми пара і тримаємося разом. У нас навіть окоп був один на двох. Я намагалась викопати собі власний, чесне слово. Але земля там така, що лопата входить на пів штика, а обстріли – дуже щільні і часу на викопування просто не було. Виглядали наші «помешкання» приблизно так: перший окоп – гранатометника, далі – наш, а потім – командира. Так і жили всі разом.


Знаєте, у цивільному житті багато моментів здаються звичайними. А там ти радієш навіть, коли каву п’єш. Заливаєш згущенку, не економиш. Закінчується – даєш цукор. Немає цукру? Нічого, є шоколад. Відкриваєш той шоколад і їси, як бутерброд. Такі моменти викликають радість.


Коли у мене вперше над головою відпрацював танк, я теж відчула радість. Від того, що ми вижили.


Ніч. Ми спимо. До цього були артобстріли, а тут по нас почав працювати танк. Він стелить прямо перед нашою посадкою в поле. Звучить воно геть інакше.


“Що це?” – питаю в чоловіка. “Танк”, – відповідає. Я така: “Серйозно?”. Він: “Так”.


Після цього я всю ніч кидалась уві сні. Кожного разу, коли щось вилітало, я просто брала і накривала нас спальниками. Від осколків воно не врятує, але хоч від землі… Бо ж воно прилітає. Запах пороху. У вухах пищить. Земля на тобі. Ти матюкаєшся. Неприємно. Таке воно вже жахливе. Але потім смієшся. Така радість, коли у тебе не влучає.


Бути разом і після смерті

Ми з Дмитром знайомі вже 10 років. Якось я створила сторінку Вконтактє і не мала друзів. Він мені сподобався, підписалася і написала йому: «Привіт».


У нас почалися стосунки на відстані. Сходилися, розходилися, знову сходилися. А потім, коли я вчергове приїхала до Києва, ми вирішили одружитися. 3,5 роки ми вже в шлюбі. Власне кажучи, ось до чого приводять “Привіт”.


Планували обвінчатися і до війни. Хотілося поїхати до Львова, або кудись в Італію, знайти для вінчання гарний храм, підібрати незвичну сукню і красивий образ… Але в реаліях війни розумієш, що іншого моменту може не бути. Тому треба використовувати своє “зараз” і те, що в тебе є для реалізації власних бажань. Відкладати це трохи по-дурному. Домовилися: коли приїдемо до Києва, йдемо до церкви вінчатися.


Як каже мій чоловік: “Якщо я загину десь там в полі, буде не так прикро”. Ми віримо: якщо повінчалися, зможемо бути разом і після смерті.


“У церкві дозволили вінчати нас в той же день”

….За дві доби до вінчання Дмитро отримав контузію. Його дивом оминули уламки від чергового прильоту, який був буквально в 10 метрах від нього. Тоді він саме розігрівав мені суп, бо я трохи прихворіла на позиціях. Питаю в нього: “Чому ти не кинув все і не прибіг сховатися від обстрілів?”. А він дивиться на мене ласкаво і каже: “Ну як я міг його залишити? Ти ж суп хотіла”.


Ми приїхали до Києва на початку тижня. Пішли до церкви, аби дізнатися, як це можна зробити. Якщо в церкві немає місць або ще якісь календарні заборони – то вже наступного разу.

Сказали їм прямо, що можемо в будь-який день поїхати назад, тому не маємо такої розкоші планувати дату весілля та брати вихідні коли завгодно.


І в церкві запропонували повінчати навіть в той же день. Ми запланували “на завтра”.


У нас на вінчанні були друзі, побратими і посестри. Серед них, наприклад, кулеметник з нашого підрозділу та діловодка, яка їздила з нами на бої (вона мені, як військова мама). Ми покликали чотирьох людей – і вони всі прийшли. До нас навіть приїхала фотографиня з Варшави, аби відзняти наше укладання шлюбу! Було дуже мило і зворушливо…


“Ти просто накриваєш своє і його обличчя”

…Коли відчуваєш реальний страх смерті, розумієш, що вона набагато ближче, ніж здається, ти дивишся на життя геть-по-іншому. Важко говорити про майбутнє, але водночас минулі проблеми і турботи здаються просто пилом в очі.


Мені здається, що ми почали більше цінувати те, що маємо і одне одного (О, Діма сидить киває).


Напевно, кохання – це коли ви впевнені одне в одному навіть на лінії фронту. Коли ти дивишся на людину, тобі можна нічого не казати, бо і так все знаєш. А коли вас обох присипає землею від прильоту, ти просто накриваєш своє і його обличчя.


Comentários


bottom of page